Залучення зовнішнього фінансування: реальність чи міф?
Один із секретів успіху великих транснаціональних компаній, що працюють в Україні, полягає в легкості залучення ними зовнішніх ресурсів — дешевих банківських кредитів або євробондів. Однак сьогодні в Україні близько 4,5 тис. компаній середнього сегмента ринку не мають доступу до такого інструментарію — їм складно отримувати й обслуговувати кредити на розвиток свого бізнесу.
У чому причина
Щоб це зрозуміти, треба проаналізувати загальні обсяги фінансування іноземними кредиторами економіки України, а також взаємозв'язок із курсом долара. Пік інвестування в розмірі майже $40 млрд припав на 2007 рік. Потім було різке скорочення обсягів із відтоком капіталу в $1,9 млрд у 2009 році й падіння 2014−2015 років, яке показало відтік капіталу в $7,5 млрд і $1,5 млрд відповідно, що спровокувало стрімку девальвацію національної валюти. Але починаючи з 2015 року спостерігається поступове повернення довіри та інтересу іноземних кредиторів до нашої країни: в 2018 році інвестиції нерезидентів у вигляді прямих, портфельних та торгових кредитів компаніям і комерційним банкам склали $7,6 млрд. Прогноз на цей рік ще більш оптимістичний — близько $9 млрд у разі стабілізації валютного курсу.
Важливо відзначити, що 43% цього фінансування припадають на облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) у гривнях, які вже кілька років демонструють хороші темпи приросту. Однак динамічно зростає й обсяг іноземного фінансування реального сектора економіки. Якщо в 2016 році приватний недержавний і нефінансовий український бізнес отримав $525 млн, то в минулому році - $2,5 млрд. А всього за першу половину 2019 року досягнуто показника $1 млрд, що дозволяє прогнозувати до кінця року $3 млрд. Здавалося б, ситуація оптимістична.
Тоді чому середній бізнес відчуває такі труднощі із залученням зовнішнього фінансування
Відповідь — високі ставки за кредитами у гривнях, які сьогодні при обліковій ставці НБУ 15% знаходяться на рівні 17−18%. При цьому більш дешеве валютне кредитування обмежене жорсткою регуляторною політикою НБУ. Дійсно, рівень доларизації банківського сектора України досить великий: у депозитах валютна складова досягає 45%, а в кредитах — 43%. Сьогодні для його зниження Нацбанк використовує весь арсенал доступного інструментарію — від введення жорстких вимог до оцінки ризику за кредитами у валюті до розробки рекомендацій для зниження частки валютних кредитів у портфелях банків. Але, незважаючи на це, фактичний рівень доларизації 20 найбільших банків з державним, іноземним і приватним українським капіталом становить сьогодні в середньому 43% (при нормі в 20%).
Відповіддю на цю ситуацію стала нова методика НБУ. Вона передбачає як м’які способи (інфляційне таргетування, зважена макропруденційна політика й розвиток фінансового ринку з появою нових гривневих інструментів), так і більш жорсткі (монетарна політика підтримки низького рівня інфляції та макропруденційні інструменти — посилення вимог до оцінки кредитного ризику за валютними активами, проведення регулярних стрес-тестів, підвищення нормативів обов’язкового резервування для депозитів у валюті, підвищення нормативу за коефіцієнтом покриття ліквідності в валюті, а також прямі обмеження валютних кредитних портфелів банків у частині корпоративних позичальників при збереженні заборони на кредитування фізичних осіб у валюті). Наскільки вона буде ефективною, покаже час, але, за прогнозом аналітиків нашого банку, до 2022 року середній показник доларизації становитиме близько 37%.
Як же банки можуть вирішити дилему, в якій з одного боку є дедалі зростаюча кількість іноземних інвесторів і транснаціональних компаній, готових фінансувати реальний сектор української економіки, а з іншого — непублічний український середній бізнес, який не має можливості отримати таке кредитування.
Відповідь — у все більш активному залученні українських банків у вибудовування партнерських відносин. Наприклад, ми пропонуємо відразу кілька партнерських програм фінансування для сільгоспвиробників на придбання обладнання, техніки, насіння й добрив, а також для компаній, що працюють у паливно-енергетичному секторі.
Ще один зручний банківський інструмент — документарні операції. Їхня суть полягає у тому, що іноземна компанія-постачальник, постачаючи товар або обладнання з відстрочкою платежу, бажає захистити себе від можливого ризику несплати покупцем товару. При таких угодах важливо отримати гарантію або акредитив, що слугуватимуть гарантією оплати на умовах, прописаних у документі.
Важливо, що розрахунки починають проводитися через деякий час і, можливо, навіть частинами. І хоча документарні інструменти зі строковістю більше одного року поки що рідкісні в Україні, вони стають усе більш популярними, бо допомагають компаніям суттєво знизити свої витрати. Вартість залучення такого фінансування складе всього 5−7%, що істотно нижче, ніж при стандартному кредитуванні. А це означає, що середній бізнес отримав реальну можливість залучати зовнішнє фінансування на більш вигідних умовах, що може стати каталізатором його подальшого сталого розвитку.
Джерело @ nv.ua
